вистрілювати
ВИСТРІ́ЛЮВАТИ¹ і рідко ВИСТРЕ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СТРІЛИТИ і рідко ВИ́СТРЕЛИТИ, лю, лиш, док.
1. Робити постріл.
Радюкові здалось, що хтось вистрелив (Н.-Лев., І, 1956, 558);
Із нагана вистрілив навздогін по них [уланах] кучерявий Оксен (Тич., І, 1957, 262);
Важек вихопив револьвер і вистрілив у поліцейського (Цюпа, Назустріч.., 1958, 27).
2. перен. Вискакувати, вилітати з чого-небудь з тріском, з силою (звичайно про зерно з колоска, насіння з насіннєвої коробочки, корок з пляшки й т. ін.).;
Сухі стебла [пшениці] потріскували в колінцях, зерно вистрілювало з тугих колосків (Кучер, Чорноморці, 1956, 133);
За хвилину вистрелив під стелею корок, і в кришталеві високі келихи полився перлистий трунок (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 361).
3. перен. Викидати стебло, стрілку (про рослини).
В самім куті городця одинокий могучий соняшник вистрілив високо понад усю оту квітчасту та запахущу юрбу (Фр., VII, 1951, 36).
ВИСТРІ́ЛЮВАТИ², юю, юєш, недок., ВИ́СТРІЛЯТИ і рідко ВИ́СТРЕЛЯТИ, яю, яєш, док., перех.
1. Стріляючи, витрачати, використовувати патрони, снаряди і т. ін.
Ставши сімнадцятого року червоногвардійцем, Шевчук нарізати снаряди перестав і пішов нарізані вже вистрілювати (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 300);
На камінній гряді, обливаючись холодним потом, Варивон вистріляв передостанню обойму (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 544);
Вистріляють [лучники] стріли і за мечі візьмуться (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 567).
2. Стріляючи, знищувати всіх або багатьох тварин, птахів у певному місці, на певній території.
Вистрілював [Сава] усі.. зайці, що лізли аж під хату в сад і обгризали молоді овочеві дерева (Коб., II, 1956, 36).
Словник української мови (СУМ-11)