висушений
ВИ́СУШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́сушити.
Не ворухнеться гаряче, висушене спекою повітря (Коз., Нові Потоки, 1948, 4);
На горищі він [Семко] знайшов давно висушений бучок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 184);
В напівтемному коридорі, мов тіні, сновигають висушені ранами і хворобами люди (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 260);
// у знач. прикм. Дуже худий.
"Вона така стара, слаба, виморена, висушена!" — думала Галя (Мирний, II, 1954, 251);
Посмішка зійшла з його жовтого висушеного обличчя (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 36).
Словник української мови (СУМ-11)