вихрик

ВИ́ХРИК, а, ч. Зменш. до ви́хор¹ 1.

Коли-не-коли проїде селянин возом, пастушата переженуть худобу через дорогу, схопиться вихрик куряви (Гончар, Таврія.., 1957, 526).

Значення в інших словниках

1. вихрик — ви́хрик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. вихрик — ВИ́ХРИК¹, а, ч. Зменш. до ви́хор¹ 1. Коли-не-коли проїде селянин возом, пастушата переженуть худобу через дорогу, схопиться вихрик куряви (О. Гончар). ВИ́ХРИК², а, ч. Зменш. до ви́хор². Він знову підстригся. Чорний вихрик, здивовані очі, шляхетні рухи (І. Жиленко).  Словник української мови у 20 томах