вихрик

ВИ́ХРИК¹, а, ч.

Зменш. до ви́хор¹ 1.

Коли-не-коли проїде селянин возом, пастушата переженуть худобу через дорогу, схопиться вихрик куряви (О. Гончар).

ВИ́ХРИК², а, ч.

Зменш. до ви́хор².

Він знову підстригся. Чорний вихрик, здивовані очі, шляхетні рухи (І. Жиленко).

Значення в інших словниках

1. вихрик — ви́хрик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. вихрик — ВИ́ХРИК, а, ч. Зменш. до ви́хор¹ 1. Коли-не-коли проїде селянин возом, пастушата переженуть худобу через дорогу, схопиться вихрик куряви (Гончар, Таврія.., 1957, 526).  Словник української мови в 11 томах