вичовганий
ВИ́ЧОВГАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́човгати.
Нікітіна посадовили поруч із стерновим, який тримав під плечем вичовганий руками кінець стерна (Панч, Гомон. Україна, 1954, 309);
Три камені лежать перед порогом, рівні й вичовгані тисячами ніг (Кучер, Прощай.., 1957, 130);
Під стінкою на вичовганій канапі сиділо ще двоє пасажирів (Панч, Синів.., 1959, 4);
Одяг вичовганий, весь [Богдан] у пилюці, в крові (Гончар, Людина.., 1960, 253).
Словник української мови (СУМ-11)