вичубити
ВИ́ЧУБИТИ, блю, биш; мн. ви́чублять; док., перех., розм. Побити кого-небудь, смикаючи, тягаючи за чуба.
І така на себе досада мене допікає, що якби се не я, а хтось інший, то б до ладу його вичубив (Вовчок, VI, 1956, 272).
Словник української мови (СУМ-11)