вишнячок
ВИШНЯЧО́К, ч.
1. род. чка́. Зменш.-пестл. до вишня́к 1.
— Ах ти ж, вражий соловейку, — шкодувала тихо молодиця. — Це, бач, викорчували старий вишнячок, а в молодняку не схотів… погордував… (Вас., I, 1959, 320).
2. род. чку́. Зменш.-пестл. до вишня́к 2.
Словник української мови (СУМ-11)