вишняк
ВИШНЯ́К, ч.
1. род. а́. Те саме, що ви́шни́к¹.
У городі під самими вербами ріс густий вишняк (Н.-Лев., II, 1956, 148);
У вишняку на всі голоси заливався соловей (Збан., Незабутнє, 1953, 46).
2. род. у́, розм. Те саме, що вишні́вка.
[Писар (наливає і п’є):] А славний ваш вишняк! Варто й повторити (Фр., IX, 1952, 60);
Поволі підводить [Шмалій] важку голову і на стелі бачить виразні сліди вишняку (Стельмах, І, 1962, 120).
Словник української мови (СУМ-11)