виштрикувати
ВИШТРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ШТРИКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Виколювати, вибивати (звичайно про очі).
— Та що ти мені отеє, пане писарю, тикаєш у вічі? Чи їх виштрикати хочеш, чи що? (Кв.-Осн., II, 1956, 160);
*Образно. Незважаючи ні на втому, що валила з сідел, ні на темряву, що мокрим галуззям виштрикувала хлопцям очі, всі були сповнені пориву й рішучості будь-що пробитись до Києва (Гончар, II, 1959, 146).
Словник української мови (СУМ-11)