власник
ВЛА́СНИК, а, ч.
1. чого і без додатка. Господар якихось речей, майна і т. ін. на правах приватного або суспільного володіння.
Я більшу частину дня пролежав, думаючи про те, як то сьогодні в нашій окрузі відбудуться вибори від земельних власників (Мирний, IV, 1955, 349);
Власники душ.. найбільш боялись того неспокійного, вільнолюбного духу народного (Коцюб., І, 1955, 335);
Власниками засобів виробництва, господарями всіх багатств, що виробляються при соціалізмі, є самі трудящі (Ком. Укр., 1, 1962, 24);
// Особа, якій властиве щось.
Власник грубого голосу пішов на подвір’я, вимахуючи мітлою (Фр., VI, 1951, 160).
2. Людина, яка прагне сама цілком володіти чим-небудь, не ділячись з іншими.
Під виглядом рівності людської особи взагалі буржуазна демократія проголошує формальну або юридичну рівність власника і пролетаря.. (Ленін, 31, 1951, 119);
Кінчається старого віку гніт. Раб кинув виклик власнику і богу (Дор., Тобі, народе.., 1959, 84).
Словник української мови (СУМ-11)