водяник
ВОДЯНИ́К, а, ч.
1. За народним повір’ям — злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в озерах, річках тощо й приносить людям нещастя.
[Кіндрат Антонович:] Я її [дружину] наполохав, що тут раз у раз по захід сонця мавки з’являються, а проти бані водяник бовтнеться.. (Кроп., II, 1958, 291);
Слов’яни вшановували домовиків, лісовиків, водяників (Іст. СРСР, І, 1957, 39).
2. рідко. Механік водокачки.
Ганна ще раз оглянулась на гурт чорних землекопів, що стояли, закурюючи з водяником, на свіжому земляному насипі (Гончар, Таврія.., 1957, 228).
3. діал. Водянка (в 3 знач.).
Словник української мови (СУМ-11)