волхв
ВОЛХВ, а́, ч. У давніх слов’ян — ворожбит, чарівник.
О, матері! щасливі тричі ви, Коли про вашу любую дитину Не дбають ні царі, ні мудрії волхви (Л. Укр., І, 1951, 419);
Слов’яни вірили, що є люди, які вміють угадувати волю богів; таких людей вони називали волхвами, або чаклунами (Іст. СРСР, I, 1956, 35).
Словник української мови (СУМ-11)