волхв
ВОЛХВ, а́, ч.
У давніх слов'ян – жрець, служитель язичницького релігійного культу.
Волхви знають лише один світ, у межах якого, хоча й на різних рівнях, діють і люди, і Бог, і диявол (з наук. літ.);
Волхви володіли, як правило, багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською (з наук. літ.);
* У порівн. За одними встають другі, усі, і неначе волхви над яслами з народженим Ісусом, зворушено і з надією дивляться на святу реліквію великого роду (В. Винниченко);
// Ворожбит, чарівник.
О, матері! щасливі тричі ви, Коли про вашу любую дитину Не дбають ні царі, ні мудрії волхви (Леся Українка);
Уже зайнялись перші вогнища й пішов угору дим, уже волхви й конячу голову, й руду кішку на вогні спалили (І. Білик);
Слов'яни вірили, що є люди, які вміють угадувати волю богів; таких людей вони називали волхвами, або чаклунами (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)