воркун
ВОРКУ́Н, а, ч., розм. Те саме, що воркоту́н.
Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (Чуб., V, 1874, 548);
Ой є в мене воркун дома, Проб’є мені та головоньку (Барв., Опов.., 1902, 40).
Словник української мови (СУМ-11)