Значення в інших словниках
-
воркун —
ворку́н іменник чоловічого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
-
воркун —
ВОРКУ́Н, а́, ч., розм. Те саме, що воркоту́н. У запічку та воркун ворчить [воркотить], У колисці та дитя кричить (з народної пісні); Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (П. Чубинський); Ой є в мене воркун дома, Проб'є мені та головоньку (Ганна Барвінок).
Словник української мови у 20 томах
-
воркун —
див. балакучий
Словник синонімів Вусика
-
воркун —
БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю.
Словник синонімів української мови
-
воркун —
ВОРКУ́Н, а, ч., розм. Те саме, що воркоту́н. Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (Чуб., V, 1874, 548); Ой є в мене воркун дома, Проб’є мені та головоньку (Барв., Опов.., 1902, 40).
Словник української мови в 11 томах