воркун

ВОРКУ́Н, а́, ч., розм.

Те саме, що воркоту́н.

У запічку та воркун ворчить [воркотить], У колисці та дитя кричить (з народної пісні);

Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (П. Чубинський);

Ой є в мене воркун дома, Проб'є мені та головоньку (Ганна Барвінок).

Значення в інших словниках

1. воркун — ворку́н іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. воркун — -а, ч., розм. Те саме, що воркотун.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. воркун — див. балакучий  Словник синонімів Вусика
4. воркун — БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю.  Словник синонімів української мови
5. воркун — ВОРКУ́Н, а, ч., розм. Те саме, що воркоту́н. Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (Чуб., V, 1874, 548); Ой є в мене воркун дома, Проб’є мені та головоньку (Барв., Опов.., 1902, 40).  Словник української мови в 11 томах