впень
ВПЕНЬ (УПЕ́НЬ), присл. Геть усе, геть усі; цілком, зовсім.
Видаться: мої турки-яничари Стали всі впень порубані (Укр.. думи.., 1955, 40);
Оце поспінуть полуниці, Насуне миру — повен ліс; Баби, дівки та молодиці — Упень столочать сінокіс (Манж., Тв., 1955, 123);
Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна розтрощимо впень ворогів (Бажан, І, 1946, 115).
Словник української мови (СУМ-11)