впирати
ВПИРА́ТИ¹ (УПИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПЕ́РТИ (УПЕ́РТИ), увіпру́, увіпре́ш, док., перех., фам. Із силою, часто проти чийогось бажання вкладати, втискати, вкидати і т. ін. кого-, що-небудь кудись.
Тут різні душі походжали, Все думали та все гадали — Куди-то за гріхи їх впруть (Котл., І, 1952, 143);
Максим відразу побачив, що напасники помагають до того, щоб вперти їх до середини хати (Фр., VI, 1951, 81);
// перев. док. Вкласти дуже багато чого-небудь у щось.
— Мерзота! — скрипіли зуби, а руки все ще виміряли міну. — Динаміту скільки вперли! (Ле, Міжгір’я, 1953, 244).
ВПИРА́ТИ² див. упира́ти¹.
Словник української мови (СУМ-11)