врем’я

ВРЕ́М’Я, вре́м’я і вре́мені, с., діал. Час.

Дівчино-серденько! Жартуй, поки є врем’я (Греб., І, 1957, 54).

◊ Во вре́м’я о́но, заст., ірон. — за давніх часів.

Колись то ще, во врем’я оно, Помпілій Нума, римський цар,.. Втомившись пишучи закони, Пішов любенько погулять І одпочить (Шевч., II, 1953, 335).