врешті
ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), присл.
1. Нарешті, наостанку, зрештою.
Знайшов урешті папіросу і закурив (Коцюб., II, 1955, 428);
Прокинеться врешті народ там [на капіталістичному сході] титан! (Тич., II, 1957, 213).
2. У поєднанні зі сполучником а має значення: а втім, а зрештою.
[Орест:] Мені здавалось, що вам холодно, у вас аж руки тремтять. [Любов:] То не від холоду… а врешті не знаю, може (Л. Укр., II, 1951, 42);
Прочув Остап, що бив дуже Євмен дочку, нікуди не став пускати.. А за тижнів два.. і весілля нібито гратимуть. Зажурився Остап .. А врешті й не зміг далі: .. налагодив косу, харчів торбу та й пропав з дому (Головко, II, 1957, 399).
Словник української мови (СУМ-11)