1. Словник української мови в 11 томах

врешті

ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), присл.

1. Нарешті, наостанку, зрештою.

Знайшов урешті папіросу і закурив (Коцюб., II, 1955, 428);

Прокинеться врешті народ там [на капіталістичному сході] титан! (Тич., II, 1957, 213).

2. У поєднанні зі сполучником а має значення: а втім, а зрештою.

[Орест:] Мені здавалось, що вам холодно, у вас аж руки тремтять. [Любов:] То не від холоду… а врешті не знаю, може (Л. Укр., II, 1951, 42);

Прочув Остап, що бив дуже Євмен дочку, нікуди не став пускати.. А за тижнів два.. і весілля нібито гратимуть. Зажурився Остап .. А врешті й не зміг далі: .. налагодив косу, харчів торбу та й пропав з дому (Головко, II, 1957, 399).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. врешті — вре́шті прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. врешті — ВРЕШТІ (УРЕШТІ) – В (У) РЕШТІ Врешті (урешті), присл. Нарешті, а втім тощо. Силувався [Петро] промовити й не міг. Аж урешті здобувся на голос і зачав хутенько лепетати (Лесь Мартович); Соломія, не розуміючи циганської мови, ухилялась від запросин... Літературне слововживання
  3. врешті — <�УРЕШТІ> пр.. див. ЗРЕШТОЮ, НАРЕШТІ. Словник синонімів Караванського
  4. врешті — [ўрешт'і] = урешті присл. Орфоепічний словник української мови
  5. врешті — (урешті), присл. 1》 Нарешті, наостанку, зрештою. 2》 У поєднанні зі сполучником "а" має значення: а втім, а зрештою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. врешті — ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), присл. Те саме, що зре́штою. Знайшов урешті папіросу і закурив (М. Коцюбинський); Коридор врешті скінчився, вони піднялися двома поверхами вище (А. Дімаров); – Аякже!... Словник української мови у 20 томах
  7. врешті — див. нарешті Словник синонімів Вусика
  8. врешті — НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив. Словник синонімів української мови
  9. врешті — Вре́шті, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)