1. Словник синонімів української мови

врешті

НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив. при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване). ОТ (І) (ТА) (АЖ І) (ТА) (АЖ ОТ) (ужив. при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване). Всю ніч палав степ.. Вогонь усе наближався до Орі і нарешті зупинився на її протилежному березі (З. Тулуб); Їдуть, їдуть, врешті бачать — Три дороги розійшлися (Леся Українка); — Ну йди ж, іди! — наказувала Килина. — Зрештою Вовк (собака) послухався (Є. Гуцало); Вона довго одмовлялась, та вкінці і згодилась (О. Стороженко); Канонада тяглась довго і уперто. Та ось все стихло (М. Коцюбинський); Аж ось і церква показалася, чорніє у сірому мороці ночі (Панас Мирний); Аж от поїзд рушає далі (О. Довженко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. врешті — вре́шті прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. врешті — ВРЕШТІ (УРЕШТІ) – В (У) РЕШТІ Врешті (урешті), присл. Нарешті, а втім тощо. Силувався [Петро] промовити й не міг. Аж урешті здобувся на голос і зачав хутенько лепетати (Лесь Мартович); Соломія, не розуміючи циганської мови, ухилялась від запросин... Літературне слововживання
  3. врешті — <�УРЕШТІ> пр.. див. ЗРЕШТОЮ, НАРЕШТІ. Словник синонімів Караванського
  4. врешті — [ўрешт'і] = урешті присл. Орфоепічний словник української мови
  5. врешті — (урешті), присл. 1》 Нарешті, наостанку, зрештою. 2》 У поєднанні зі сполучником "а" має значення: а втім, а зрештою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. врешті — ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), присл. Те саме, що зре́штою. Знайшов урешті папіросу і закурив (М. Коцюбинський); Коридор врешті скінчився, вони піднялися двома поверхами вище (А. Дімаров); – Аякже!... Словник української мови у 20 томах
  7. врешті — див. нарешті Словник синонімів Вусика
  8. врешті — Вре́шті, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. врешті — ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), присл. 1. Нарешті, наостанку, зрештою. Знайшов урешті папіросу і закурив (Коцюб., II, 1955, 428); Прокинеться врешті народ там [на капіталістичному сході] титан! (Тич., II, 1957, 213). Словник української мови в 11 томах