врешті
ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), присл.
Те саме, що зре́штою.
Знайшов урешті папіросу і закурив (М. Коцюбинський);
Коридор врешті скінчився, вони піднялися двома поверхами вище (А. Дімаров);
– Аякже! Я прозаїк, драматург, літературознавець, критик, історик літератури, гуморист, етнограф, краєзнавець і, врешті, поет-демократ (Ю. Винничук);
– Найкраще, коли дружина озброїться терпінням і не дасть приводу для публічного скандалу. А врешті, робіть як хочете, я вас тут залишаю з шановною панею сам на сам (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)