врешті-решт
ВРЕ́ШТІ-РЕШТ (УРЕ́ШТІ-РЕШТ), присл.
Підсил. до вре́шті.
Імперії міцні людьми, які живуть чеканням зради ближніх. Тому вони й зникають урешті-решт, руйнуються (Василь Шевчук);
– О ні, не вважаю пропащими й тих мистців, у яких надія урешті-решт вмирає й вони піддаються, тонуть у буденщині, – глухо промовив Ключар (Р. Федорів);
Віки ішли, народ не перевівся, і врешті-решт вони зробились нами (Л. Костенко);
– Я заризикую. Скажу, врешті-решт, що мені треба поговорити тільки з Федьком (Л. Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)