вуаль
ВУА́ЛЬ, і, ж., рідко я, ч.
1. Прозора тканина або сітка, закріплена на жіночому капелюшку, щоб закривати обличчя,
Її лице було завішене чорною густою вуаллю (Н.-Лев., IV, 1956, 45);
— Чи, є що смішніше від мене в сю хвилину?.. Чом я хоч вуаля не наділа, — так і вийшла на сміх людський! (Л. Укр., III, 1952, 524);
Двері з сусідньої кімнати з гуркотом відчиняються, і звідти виходить в плащі з капюшоном на голові і вуалі Ірина (Коч., II, 1956, 515).
2. перен. Прозора запона, через яку предмет виглядає нечітко.
Місяць час від часу прозирав крізь снігову вуаль (Трубл., І, 1955, 375);
Небо затягла сіра вуаль. Найбільші зорі ще доносилися крізь цю вуаль (Ю. Янов., І, 1958, 211).
3. спец. Нашарування на негативі, що зменшує контрастність фотографічного зображення.
Фотографічна вуаль є негативною властивістю фотоматеріалів, бо вона зменшує чіткість деталей і знижує контраст фотографічного зображення (Довідник фот., 1959, 29).
Словник української мови (СУМ-11)