вуличник
ВУ́ЛИЧНИК, а, ч., заст. Той, хто не має притулку; безпритульний, бродяга.
Серед усіх вуличників мав [Владко] славу дуже забавного оповідача (Фр., VI, 1951, 142);
Звідти, з-за рогу, випорхнула зграйка вуличників-дітваків (Смолич, II, 1958, 122).
Словник української мови (СУМ-11)