вуличник
ВУ́ЛИЧНИК, а, ч.
Той, хто не має притулку; безпритульний, бродяга.
Серед усіх вуличників мав [Владко] славу дуже забавного оповідача (І. Франко);
Звідти, з-за рогу, випорхнула [випурхнула] зграйка вуличників-дітваків (Ю. Смолич);
Паньматка моя й служник спали, я тихцем викрався з хати, а що чинив так не раз, ганяючи вуличників та вечорничників, то ніхто за мною не похопився (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)