1. Словник української мови у 20 томах

вуличник

ВУ́ЛИЧНИК, а, ч.

Той, хто не має притулку; безпритульний, бродяга.

Серед усіх вуличників мав [Владко] славу дуже забавного оповідача (І. Франко);

Звідти, з-за рогу, випорхнула [випурхнула] зграйка вуличників-дітваків (Ю. Смолич);

Паньматка моя й служник спали, я тихцем викрався з хати, а що чинив так не раз, ганяючи вуличників та вечорничників, то ніхто за мною не похопився (Валерій Шевчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вуличник — вуличник (142)<�пол. ulicznik — вуличний хлопчисько, хуліган; [MО,VI] Словник з творів Івана Франка
  2. вуличник — ву́личник іменник чоловічого роду, істота бродяга рідко Орфографічний словник української мови
  3. вуличник — -а, ч., заст. Той, хто не має притулку; безпритульний, бродяга. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вуличник — ву́личник знев. зухвалий, відважний хлопець, який більшість часу проводить на вулиці в товаристві приятелів; хуліган, розбишака (м, ср, ст)|| = батяр Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. вуличник — ВУ́ЛИЧНИК, а, ч., заст. Той, хто не має притулку; безпритульний, бродяга. Серед усіх вуличників мав [Владко] славу дуже забавного оповідача (Фр., VI, 1951, 142); Звідти, з-за рогу, випорхнула зграйка вуличників-дітваків (Смолич, II, 1958, 122). Словник української мови в 11 томах