вуркотати

ВУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ВУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Видавати несильні переливчасті звуки низького тембру.

— 3 дерева злинула голубка, сіла мені на плече й почала вуркотать на вухо (Н.-Лев., І, 1956, 347);

Лише трактори невтомно вуркотіли десь у глибині степу (Гончар, Новели, 1954, 125);

Наша кішка — в ліжко скік! До Мариночки під бік, вмить згорнулася в клубочок і тихесенько вуркоче (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 18);

// Тихо, переливчасте говорити.

— Бажанчику ти мій, — вуркотіла Рокса. — Жаданчику ти мій! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 17);

Ніжно вуркоче [Юрась] своїм баском, мабуть, милуючись власними ораторськими здібностями (Чорн., Визвол. земля, 1950, 69).

Значення в інших словниках

1. вуркотати — вуркота́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. вуркотати — -очу, -очеш і вуркотіти, -очу, -отиш, недок. Видавати несильні переливчасті звуки низького тембру. || Тихо, переливчасто говорити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вуркотати — ВУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ВУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Видавати несильні переливчасті звуки низького тембру. – З дерева злинула голубка, сіла мені на плече й почала вуркотать на вухо (І. Нечуй-Левицький); Наша кішка – в ліжко скік!...  Словник української мови у 20 томах
4. вуркотати — див. говорити; мурчати  Словник синонімів Вусика
5. вуркотати — МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) (про котів та інших котячих), МУРЧА́ТИ, МУ́РКАТИ, ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ), ВУРКОТА́ТИ (ВУРКОТІ́ТИ), МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МРУ́КАТИ діал. В кутку на ліжку муркоче величезний кіт (Н.  Словник синонімів української мови