вуркотіння
ВУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. вуркоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Глухе вуркотіння моторів не переставало зростати (Панч, Іду, 1946, 35);
В суміжному дворі вуркотіли узбецькі голуби. Це вуркотіння завжди наганяло на Олександра Івановича незрозумілу тугу (А.-Дав., За ширмою, 1963, 56).
Словник української мови (СУМ-11)