відвертий
ВІДВЕ́РТИЙ, а, е.
1. Який щиро виявляє почуття, думки; чистосердечний, правдивий, прямолінійний.
Пригадала собі те, що Ви писали про повість "Жаль", добре, що з Вас такий одвертий критик (Л. Укр., V, 1956, 51);
Ластівка був людиною чесною, відвертою, прямолінійною (Дмит., Розлука, 1957, 195);
// Який виражає прямоту й щирість.
В його кремезній постаті і в одвертому погляді було щось владне (Панч, Іду, 1946, 32);
Входить майор Дрозденко. Це вродливий, ставний чоловік з мужнім, одвертим обличчям (Коч., II, 1956, 381);
Відверта розмова.
2. Неприхований, незамаскований, помітний для стороннього ока.
Хлопець відгадав у тоні цих слів їдку насмішку, відверте глузування (Донч., І, 1956, 403);
Гвоздь подивився на мене з відвертим презирством (Мик., II, 1957, 53).
Словник української мови (СУМ-11)