відвертий
ВІДВЕ́РТИЙ, а, е.
1. Який щиро виявляє почуття, думки; щиросердий, правдивий, прямолінійний.
Пригадала собі те, що Ви писали про повість “Жаль”, добре, що з Вас такий одвертий критик (Леся Українка);
– Дуже люблю радісних людей... Щирих, відвертих, ясних, веселих (О. Бердник);
Принаймні чоловік не криводушний, відвертий іноді аж до дурості (П. Загребельний);
// Який виражає прямоту й щирість.
Входить майор Дрозденко. Це вродливий, ставний чоловік з мужнім, одвертим обличчям (І. Кочерга);
В його кремезній постаті і в одвертому погляді було щось владне (П. Панч);
Відверта розмова.
2. Явний, очевидний, неприхований.
Гвоздь подивився на мене з відвертим презирством (І. Микитенко);
Хлопець відгадав у тоні цих слів їдку насмішку, відверте глузування (О. Донченко);
– Чи ти міг би все-таки сюди приїхати? – У голосі його відверте занепокоєння, що межує з розгубленістю (Ю. Андрухович).
3. Який зображає, відтворює людину в оголеному вигляді, в сексуальних позах і т. ін.
Кількаразове і дедалі більш нетерпляче нишпорення по шухлядах і шафах підкидало їй лише всілякий непотріб у вигляді старих рахунків, газетних реклам і, що найдошкульніше, надто відвертих фотознімків з вуличними красунями (Ю. Андрухович);
// Який занадто оголює, відкриває тіло (про одяг).
Особливості класичного ділового стилю: тканина – лише якісна і дорога, колготки – обов'язкові, ніяких відвертих вирізів і оголених рук, а також біжутерії (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)