відверто
ВІДВЕ́РТО.
Присл. до відве́ртий 1, 2.
– Я говоритиму з вами відверто й щиро (О. Донченко);
Кожен мусить робити доручену справу якнайкраще, тільки тоді можна відверто дивитися людям в очі (Є. Доломан);
Ганна Іванівна одверто заздрила тим, хто вміє веселитися (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)