відворотний
ВІДВОРО́ТНИЙ, а, е.
1. Який відштовхує від себе своєю поведінкою, зовнішнім виглядом і т. ін.; противний, гидкий, огидний.
Як зненавиділа, то й дивитись не хоче на його — якийсь одворотний став він їй (Вас., І, 1959, 251);
Григорій поклав ложку, їжа не йшла йому, стала відворотною, огидною (Епік, Тв., 1958, 109);
Сам він [Потоцький] був людиною малокультурною, брутальною, а суміш побожності, розпусти і гордині робили його й зовсім одворотним (Панч, Гомон. Україна, 1954, 267).
2. заст. За повір’ями — який діє проти привороту (чарів).
— Не діють корені наговорні, не діють трави одворотні. Жди, доню, горобиної ночі (Шиян, Баланда, 1957, 179).
Словник української мови (СУМ-11)