відвічати

ВІДВІЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ВІДВІ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., заст.

1. Відповідати (в 1 знач.).

Одвічай мені, мій Орле, Каже йому мати: Із якої сторони я Буду сина ждати? (Щог., Поезії, 1958, 70);

— Пан теє знають, — відвітував війт, — як перемінити, що й перемінити (Свидн., Люборацькі, 1955, 47);

Де каганчик світить — Відтіль буде милий твій… Під віконечком постій — Слухай, хто одвітить… (Бор., Тв., 1957, 61);

Не зразу земляк мій одвітив, Подумав чимало таки (Дор., Серед степу.., 1952, 99).

2. Відповідати (в 5 знач.).

— Дай нам спокійно віку дожити й не доведи нас відвічати за неї [Марусю] на тім світі! (Кв.-Осн., II, 1956, 63);

Смійся-смійся, а за смішки плачем одвітиш (Номис, 1864, № 12662).

Значення в інших словниках

1. відвічати — -аю, -аєш і рідко відвітувати, -ую, -уєш, недок., відвітити, -ічу, -ітиш, док., заст. 1》 Відповідати (у 1 знач.). 2》 Відповідати (у 5 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. відвічати — див. відвітувати  Словник чужослів Павло Штепа
3. відвічати — ВІДВІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко ВІДВІ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., заст. 1. Відповідати (у 1 знач.). Одвічай мені, мій Орле, Каже йому мати: Із якої сторони я Буду сина ждати? (Я.  Словник української мови у 20 томах
4. відвічати — Відвіча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. відвітити, -чу, -тиш, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. Вовк... питає його: «Чого ти тут ходиш?» — Сірко одвіча. Рудч. Ск. І. 11. 2) Отвѣчать, нести на себѣ отвѣтственность, отвѣтить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш.  Словник української мови Грінченка