відвічний
ВІДВІ́ЧНИЙ, а, е. Який існує споконвіку, з давніх-давен.
Верхом шумів-гудів відвічний ліс (Фр., XI, 1952, 291);
Цвіте Україна!.. Всі землі свої возз’єднавши одвічні (С. Ол., Вибр., 1957, 30);
Одвічний інстинкт гнав їх [журавлів] з пекучого півдня на болотисті низовини, де щороку вили вони свої кубла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 3).
Словник української мови (СУМ-11)