відвічний —
відві́чний прикметник
Орфографічний словник української мови
відвічний —
одвічний, -а, -е. Який існує споконвіку, з давніх-давен.
Великий тлумачний словник сучасної мови
відвічний —
ВІДВІ́ЧНИЙ, а, е. Який існує споконвіку, з давніх-давен. Піднесіте верхи свої, брами, і будьте відчинені, входи відвічні, і ввійде Цар слави! (Біблія. Пер. І. Огієнка); І починається відвічний бій між сонцем і темними хмарами (В.
Словник української мови у 20 томах
відвічний —
див. вічний; стародавній
Словник синонімів Вусика
відвічний —
СПОКОНВІ́ЧНИЙ (який існує з найдавніших часів), ОДВІ́ЧНИЙ (ВІДВІ́ЧНИЙ), ПРАДА́ВНІЙ, ПРАВІ́ЧНИЙ, ВІКОВІ́ЧНИЙ, ВІКОВИ́Й, БАГАТОВІКОВИ́Й, ВІКОДА́ВНІЙ, ПРАСТАРИ́Й, ПРЕДВІ́ЧНИЙ, ДОВІ́ЧНИЙ, ПРЕДКОВІ́ЧНИЙ уроч., ПЕРЕДВІ́ЧНИЙ заст.
Словник синонімів української мови
відвічний —
Відві́чний, -на, -не
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
відвічний —
ВІДВІ́ЧНИЙ, а, е. Який існує споконвіку, з давніх-давен. Верхом шумів-гудів відвічний ліс (Фр., XI, 1952, 291); Цвіте Україна!.. Всі землі свої возз’єднавши одвічні (С. Ол., Вибр.
Словник української мови в 11 томах
відвічний —
Відвічний, -а, -е Вѣчный, всегда бывшій. Довгий острів на Дніпрі, укритий одвічним лісом. Стор.
Словник української мови Грінченка