відгул
ВІ́ДГУЛ¹, у, ч., рідко. Те саме, що ві́дгомін 1.
— Я чув відгул гармат (Мал., II, 1956, 65);
І над одгулами прибою у барвінковій вишині Йдуть хмари темною юрбою (Перв., І, 1958, 246).
ВІДГУ́Л², у, ч., розм. Звільнення від роботи на день або кілька днів як компенсація за понаднормову працю.
Приїздять же мало не щодня з Києва ковалівці, коли трапляються їм вільні дні, чи на відгул, а то й просто у відпустку (Кучер, Прощай.., 1957, 187).
Словник української мови (СУМ-11)