відданий
ВІ́ДДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до відда́ти 1, 2, 4-9.
Воістину невпізнанна стала прикарпатська земля, навічно віддана справжнім її господарям (Літ. газ., 24.V 1951, 4);
На тім тижні я вертаю з села в Софію і там буду собі писати і гребтись в дядьковій бібліотеці, що віддана мені на мешкання (Л. Укр., V, 1956, 152);
Лежать віки, покриті пилом, Позасихала кров на них, Колишнє — віддане могилам, Сіяє сонце для живих (Рильський, І, 1956, 182);
Матусина небога була оддана туди за коваля Ляща (Вовчок, І, 1955, 8);
// безос. присудк. сл.
Стерно із рук моїх однято і другому до рук оддано (К.-Карий, II, 1960, 271);
Його [Т. Шевченка] оддано в москалі (Мирний, V, 1955, 313);
// Який присвятив себе чому-небудь.
Щось сильно тягне мене до літературної праці — і літературі я відданий цілою душею (Коцюб., II, 1956, 282).
2. прикм. Який, будучи пройнятий симпатією, любов’ю до когось, чогось, відзначається постійністю, вірністю.
— Усе буде, як кажеш, — промовила вірна, віддана дружина (Вовчок, І, 1955, 364);
Марина була його другом щирим і відданим, таким, що зустрічаються хіба тільки один раз у житті (Сміл., Пов. і опов., 1949, 32).
Словник української мови (СУМ-11)