віддутий
ВІДДУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відду́ти 2.
Лице його [чоловіка] заплоске, губи, з котрих долішню звичайно зубами прикусував, трохи віддуті (Фр., VIII, 1952, 113);
// У знач. прикм.
Ходять ті ченці.., схожі не на смирних голубів, а на задерикуватих півнів з гордо піднесеним гребенем і оддутим волом (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 410).
Словник української мови (СУМ-11)