відживляти
ВІДЖИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДЖИВИ́ТИ, ивлю́, и́виш; мн. віджи́влять; док., перех.
1. Повертати до життя, робити знову живим.
— Оця товаришка показала нам два трупи.. і запропонувала нам їх … відживити (Смолич, І, 1958, 169);
— Наказав пророк, щоб кожен, хто відживить мертву природу, зросить або заоре її, володів нею (Тулуб. Людолови, І, 1957, 321).
2. перен. Відновлювати в пам’яті що-небудь забуте.
— А ви що ж думали? Що ми без жінки заходились "відживляти давні спогади"..? (Л. Укр., II], 1952, 707);
Тота споминка відживила в моїй голові всі дива, якими в казках заселений ліс (Фр., IV, 1950, 473).
3. перен. Поновлювати фізичні сили, робити когось бадьорим.
Михалко тепер знаходить щастя в тому, щоб копати колодязі для людей, відживляти їх, змучених, джерельною водою (Рад. літ-во, 3, 1957, 24);
Те кохання, що його одживило, живу й муку йому собою завдало (Вовчок, І, 1955, 151);
Здоровий воздух [повітря], супокій, часті проїздки зовсім відживили його (Фр., V, 1951, 202);
Хоч би маленький шматочок м’яса! Явдоха відчуває — м’ясо відживило б її (Донч., III, 1956, 53).
4. перен. Пожвавлювати, звеселяти.
Радісна звістка відживила хворого гетьмана (Тулуб, Людолови, II, 1957, 531).
Словник української мови (СУМ-11)