відказ
ВІДКА́З, у, ч.
1. діал. Відмова.
[Наталка:] Посватана… Що ж робить.. — Я і так.. всякий раз убивала її [матір] своїм одказом (Котл., II, 1953, 35);
Хто б чого не попросив, ні в чім нікому не було одказу (Стор., І, 1957, 184).
2. діал. Відповідь.
Чайченка тоді гарячка палила; без пам’яті сливе був він.. Питають: одкази його нерозумні, чудні… (Вовчок, І, 1955, 248).
3. муз. Те саме, що бека́р.
◊ До відка́зу, техн. — те саме, що До відмо́ви ( див. відмо́ва).
Приводні паси до верстатів то слабнули, як пущені віжки, то натягувалися до відказу (Бойч., Мо-лодість,1949, 282).
Словник української мови (СУМ-11)