відказ
ВІДКА́З, у, ч.
1. заст. Відмова (у 1, 3 знач.).
[Наталка:] Посватана... Що ж робить .. – Я і так .. всякий раз убивала її [матір] своїм одказом (І. Котляревський);
Хто б чого не попросив, ні в чім нікому не було одказу (О. Стороженко).
2. розм. Те саме, що ві́дповідь.
Чайченка тоді гарячка палила; без пам'яті сливе був він .. Питають: одкази його нерозумні, чудні... (Марко Вовчок);
Нащо Одарка – і та, попитавши у Пріськи, де Христя узяла гроші, і не добившись путнього відказу, почала сторонитись (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)