відмирати
ВІДМИРА́ТИ, а́є, недок., ВІДМЕ́РТИ, відімре́, док.
1. Ставати неживим, мертвим; гинути, сохнути (про рослини, частини живого організму).
Збирати картоплю треба тоді, коли картоплиння починає відмирати (Колг. Укр., 1, 1954, 28);
Скоро воно [латаття] осяде на дно, відімре (Тют., Вир, 1964, 377).
2. перен. Втрачати здатність до існування; зникати.
[Юрій:] Адже слова — вони як живі істоти: ростуть, розвиваються, квітнуть, відмирають (Лев., Марія, 1953, 7);
Здавалося, в нього [Дмитра] відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (Коз., Гарячі руки, 1960, 77).
Словник української мови (СУМ-11)