відмінниця

ВІДМІ́ННИЦЯ, і, ж. Жін. до відмі́нник.

Десятирічку вона скінчила посередньо, хоч були роки, коли від початку й до кінця йшла відмінницею (Дмит., Розлука, 1957, 14).

Значення в інших словниках

1. відмінниця — відмі́нниця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. відмінниця — -і. Жін. до відмінник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відмінниця — ВІДМІ́ННИЦЯ, і, ж. Жін. до відмі́нник. Десятирічку вона скінчила посередньо, хоч були роки, коли від початку й до кінця йшла відмінницею (Л. Дмитерко); Галина – відмінниця, вона завжди дуже добре вчилася, і мама пишалася нею (В.  Словник української мови у 20 томах