відмінник
ВІДМІ́ННИК, а, ч.
1. Учень, який вчиться на "відмінно".
Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (Шиян, Гроза.., 1956, 685).
2. чого. Звання, яке надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов’язки. Учитель-відмінник;
// Той, кому надано це звання.
Солод.. міг би стати відмінником бойової підготовки (Руд., Вітер.., 1958, 88);
Відмінник народної освіти.
Словник української мови (СУМ-11)