відмінник —
відмі́нник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
відмінник —
-а, ч. 1》 Учень, який вчиться на відмінно. 2》 чого. Звання, що надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов'язки. || Той, кому надано це звання.
Великий тлумачний словник сучасної мови
відмінник —
Визначенець
Словник чужослів Павло Штепа
відмінник —
ВІДМІ́ННИК, а, ч. 1. Учень, студент, який навчається на “відмінно”. Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (А.
Словник української мови у 20 томах
відмінник —
ВІДМІ́ННИК, а, ч. 1. Учень, який вчиться на "відмінно". Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (Шиян, Гроза.., 1956, 685). 2. чого. Звання, яке надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов’язки.
Словник української мови в 11 томах
відмінник —
Відмінник, -ка м. = відміна 5.
Словник української мови Грінченка