відпертий
ВІДПЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відпе́рти 1, 2.
[Князь:] Бачиш, я тепер вночі Підкравсь під саму київську браму. Представ [уяви] собі: відперта… (Фр., IX, 1952, 239);
Аж в тісну робітню якийсь гурток зненацька заточивсь, відпертий натовпом (Л. Укр., І, 1951, 443).
Словник української мови (СУМ-11)