відпливати
ВІДПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПЛИСТИ́, иву́, иве́ш; мин. ч. відпли́в, лила́, ло́; мн. відплили́; ВІДПЛИВТИ́, иву́, иве́ш; мин. ч. відпли́в, вла́, вло́; мн. відпливли́; рідко ВІДПЛИ́НУТИ, ну, неш, док.
1. Пливучи, віддалятися від кого-, чого-небудь.
Тихо, без плеску, відпливає [Русалка] від берега і зникає в озері (Л. Укр., III, 1952, 243);
Позад пароплава, буруючи, відпливали з золотавим відблиском ясно-сині хвилі (Досв., Вибр., 1959, 289);
Отаман одплив далеко півкругом і пристав до берега (Н.-Лев., II, 1956, 227).
2. перен. Плавно віддалятися, відходити.
Вони [танцюючі] усе прискорювали темп, вабили один одного руками й очима, припливали й одпливали (Коцюб., І, 1955, 376);
Чорна смуга хмар, поступово відпливаючи на схід, відкрила широкий простір неба, усіяний зірками (Шиян, Гроза.., 1956, 230);
А як прислухаюся до її пісні, то й чорні думки було одпливуть десь далеко (Н.-Лев., 1, 1956, 61);
Пронісся лязк литавр. Рокочучи, відплинув гомін міді (Бажан, Роки, 1957, 284).
3. Вирушати в плавання.
Привіт кораблю. Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (Нех., Повість.., 1952, 8);
3 ними мала відплисти й Марія (Кучер, Чорноморці, 1956, 100).
Словник української мови (СУМ-11)