відпливати
ВІДПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПЛИСТИ́, иву́, иве́ш; мин. ч. відпли́в, лила́, ло́; мн. відплили́; ВІДПЛИВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. відпли́в, вла́, ло́; мн. відпливли́; рідко ВІДПЛИ́НУТИ, ну, неш, док.
1. Пливучи, віддалятися від кого-, чого-небудь.
Тихо, без плеску, відпливає [Русалка] від берега і зникає в озері (Леся Українка);
Позад пароплава, буруючи, відпливали з золотавим відблиском ясно-сині хвилі (Олесь Досвітній);
То був берег, від якого багато разів відпливав і до якого багато разів вертався, біля якого потопав і на якому рятувався (Ю. Мушкетик);
Отаман одплив далеко півкругом і пристав до берега (І. Нечуй-Левицький);
Карамазов одв'язав свій каюк, і вони, відпливши сажнів три від берега, кинулись у воду (М. Хвильовий).
2. Вирушати в плавання.
Треба було поспішати на теплохід, що незабаром відпливав у свій останній рейс (Б. Антоненко-Давидович);
Привіт кораблю, Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (І. Нехода);
За традицією, відпливаючи у небезпечну подорож, команда закопувала на рідному березі пляшку з листом-клятвою (із журн.);
Сим разом цілих три дні грабили [грабували] й палили береги Босфору і спокійно відпливли собі додому (М. Грушевський);
З ними мала відплисти й Марія (В. Кучер).
3. перен. Плавно віддалятися, відходити.
Вони [танцівники] усе прискорювали темп, вабили один одного руками й очима, припливали й одпливали (М. Коцюбинський);
Чорна смуга хмар, поступово відпливаючи на схід, відкрила широкий простір неба, усіяний зірками (А. Шиян);
Лелеки відпливали на крилах-веслах (Є. Гуцало);
А як прислухаюся до її пісні, то й чорні думки, було, одпливуть десь далеко (І. Нечуй-Левицький);
Пронісся лязк литавр. Рокочучи, відплинув гомін міді (М. Бажан);
// Відступати, відходити під тиском чого-небудь, унаслідок якоїсь дії.
У XVIII ст. рух українців за володіння степом на Південному Сході натикався на опір кочових орд, мусив відпливати до більш захищеної лісової смуги (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)